ЧАШКА КАВИ

Чашка кави закрила ворота до сну,

Очі блукають по темній кімнаті,

Зустрічаю без тебе вже котру весну,

Досі не можу самотність здолати.

Мляво місяць на світ виринає з-за хмар,

Вітер шугає, благає притулку,

Вщент прозябла душа, мов убогий злидар,

Нишпорить в низці думок порятунку.

На мить очі стулю, епізодом з кіно,

Пам'ять відносить в безклопітну юність,

Теплий спогад спливає в відкрите вікно,

Знов залишається прикра самотність.

Зазирає крізь раму світанок в імлі, 

Фото в кімнаті помітно сіріє,

Крапелини зиґзаґом збігають на склі,

Постіль холодна і ковдра не гріє.